Профілактика ГРВІ
Гострі респіраторні віруси інфекції (ГРВІ) – це велика група гострих вірусних захворювань, які виникають через багатьох збудників (аденовіруси, риновіруси, респіраторно – синцитіальні віруси тощо), а також вірус грипу. Виникнення ГРВІ характеризується переважним ураженням дихальних шляхів та загальним інтоксикаційним синдромом.
Грип є найпоширенішим гострим респіраторним вірусним захворюванням, особливість якого полягає в надзвичайного швидкому поширенні і вираженій інтоксикації організму. Грип може призвести до тяжких ускладнень з боку легеневої, серцево-судинної, нервової, ендокринної систем.
Заразиться ГРВІ можна двома шляхами:
- повітряно-крапельним – під час чхання, кашлю хворої людини;
- контактним – через забруднені руки хворої людини, яка прикриває рот під час кашлю або чхання, та забруднені нею речі.
Профілактичні заходи спрямовують насамперед на підвищення опірності організму дії збудників ГРВІ. Особливо ефективним є: 
- повноцінне харчування з включенням вітамінів у природному вигляді;
- загартування;
- вживання загально зміцнювальних препаратів та препаратів цілеспрямованої імуностимулювальної дії.
Під час підвищення рівня захворюваності на ГРВІ для його профілактики
надзвичайно важливо дотримуватися санітарно-гігієнічних вимог:
- часто та ретельно мити руки з милом, особливо після відвідування громадських місць;
- звести до мінімуму відвідування місць з масовим перебуванням людей;
- змазувати слизову оболонку носа оксоліновою маззю перед виходом з дому;
- промивати носоглотку та ніс, це очищує їх від шкідливих мікроорганізмів, слизу та пилу;
використовувати чотиришарову марлеву маску для захисту рота і носа під час перебування в громадських місцях та спілкування з людьми;- провітрювати приміщення та проводити вологе прибирання якомога частіше.
Рекомендації щодо профілактики ГРВІ у дітей
✓ Загартовуйте організм дитини та більше гуляйте з нею на свіжому повітрі.
✓ Частіше провітрюйте приміщення, де перебуває дитина, та проводьте його щоденне вологе прибирання.
✓ Не допускайте переохолодження або перегрівання організму дитини.
✓ Привчіть дитину завжди мити руки з милом під проточною теплою водою перед прийманням їжі та після прогулянки.
✓ Потурбуйтеся, щоб дитина вживала продукти з високим умістом вітамінів, особливо вітаміну С. Також включайте до раціону дитини продукти, що містять фітонциди, – часник, цибулю, хрін, редьку тощо.
✓ Стежте за тим, щоб дитина не контактувала із хворими, у яких лихоманка, озноб, кашель, біль у горлі, нежить.
✓ Можете давати дитині для профілактики противірусні препарати, утім лише за призначенням лікаря.
✓ Якщо на ГРВІ захворів хтось із членів родини, намагайтеся ізолювати його, особливо від дитини.
Як реагувати на дитячі капризи
Каприз в перекладі з французької означає «примха, примха »; по відношенню до дітей примхами називають нерозумні і недоцільні дії, вимоги виконати власне бажання (деколи абсурдне і зовсім не потрібне) наперекір батьківській забороні. Прагнення досягти власної цілі, нехай поки що і беззмістовної, ще не так страшне, як жахливий акомпанемент цього дійства. Як правило дитина, капризуючи, ниє, плаче, кричить, репетує і вимагає. Часом до голосового супроводу додається руховий: дитина може трясти руками, падати, бити ногами або головою. Дитячі капризи і дитячі істерики — два невід’ємних компоненти дитинства, мабуть, немає на світі жодної дитини, яка б жодного разу не вередувала і не влаштовувала істерик.
Яка мета примх?
Чому дитина влаштовує «концерт»? Найважливіше для дитини — результат, тобто реакція батьків на її дії. Достатньо один раз піти на поводу у дитини і потім вже неможливо буде позбутися такої патологічної форми поведінки. Особливо, якщо дитина влаштувала «показові виступи» на публіці (у громадському місці, магазині) і вони виявилися результативними, тобто дитина отримала бажану іграшку чи солодощі, то надалі таких концертів не уникнути.
Перші капризи з’являються у дитини досить рано, вже до року вона починає розуміти, що у батьків своєрідна реакція на плач, вони намагаються з’ясувати, що маляті потрібно. Адже плач і крик це єдині сигнали, які може подати новонароджена дитина, висловлюючи свої потреби в їжі, воді, чистому одязі. Пізніше, коли малюк підріс, він починає використовувати ті ж сигнали, якщо він хоче отримати іграшку, солодощі або інший не життєво важливий предмет.
Особливо яскраво проявляється примхлива поведінка в періоди вікових криз, які в перші роки життя відбуваються із завидною регулярністю. Вчені виділяють декілька кризових періодів, під час яких капризи дитини проявляються з найбільшою силою: криза першого року життя, криза двох років, криза трьох років. Протягом усього цього часу дитина індивідуалізується і вивчає світ навколо себе. Вивчення відбувається методом тестування, все, що знаходиться навколо неї, треба помацати, спробувати на смак, штовхнути, кинути, загалом, дізнатися як воно працює і яка від цього користь. Те ж саме відбувається і з батьками, треба дізнатися, як вони реагують на ту чи іншу форму поведінки, як вони себе ведуть, якщо не реагувати на їх зауваження і т.д.
Перші капризи це теж частина вивчення світу, дитина експериментує, дізнається, і якщо її спроба увінчалася успіхом, вона отримала бажаний результат, цей спосіб поведінки сприймається як найдієвіший.
Оцінюючи поведінку своєї дитини, потрібно не забувати, що капризи – це саме примхи, а не інші реакції. Часом малюк плаче, тому що йому страшно, наприклад, він боїться залишатися в кімнаті один або боїться великого скупчення людей. Крик і сльози це також і вираз протесту проти авторитарного ставлення з боку батьків, а також протест проти гіперопіки. Недолік уваги, любові і ласки малюк також намагається покрити за рахунок криків і істерик. Коли малюк розуміє, що крім як на крик, батьки не реагують, він починає його використовувати, щоб привернути увагу.
Що робити батькам примхливої дитини?
Перед кожним з батьків стоїть складне завдання: необхідно виробити таку лінію поведінки, щоб дитина відчувала себе потрібною, любимою, була самостійною і не надто опікуваною. Спокійно дивитися і слухати, як розривається дитина від крику неможливо, проте необхідно зібрати всю волю в кулак і не йти на поводу у маленького експериментатора. Вгамувати малюка за другим або третім разом буде взагалі неможливо, малюк буде кричати і плакати до тих пір, поки його прохання не буде задоволено.
Кричати у відповідь на крики і сльози безглуздо, малюк може почати кричати з подвійною силою. Вихід один — знайти золоту середину, відвернути дитину від її примх і самим відволіктися від ситуації. Тільки привід повинен бути вагомий і дієвий, «дивися, пташка полетіла, дивися, кішечка побігла» на дітей практично не діє.
Приділяйте дитині увагу, завжди пояснюйте їй причину відмови, при цьому аргументуючи. «Тому що не можна!» або «Я так сказав!» для дитини не аргумент, навпаки, спостерігаючи такі форми поведінки, малюк починає розуміти, що вимогливим тоном і наказом можна чогось досягти.
Щоб малюк не вередував, тактика поведінки і виховання обох батьків має бути одноковою. Якщо мама дозволила їсти цукерки і дивитися мультики, а завтра тато за це карає, то малюк в будь-якому випадку почне просити цукерки і мультики, адже вчора було можна. Вимоги і з боку матері, і з боку батька повинні збігатися, тоді малюк буде розуміти чітко, що можна і чого не можна, і що будь-які його спроби домогтися бажаного не увінчаються успіхом. Знаючи, що сили будуть витрачені даремно, дитина не почне вередувати.
Як стати авторитетом для дитини
Зіткнувшись з дитиною, яка день у день намагається отримати незалежність, зберігає і розвиває свою особистість, буває важко зрозуміти, що робити далі. На жаль не має єдиного правила у сфері виховання; найчастіше питання стосуються спілкування і рівноваги.
Дитина повинна бути керованою: вона не повинна ігнорувати все, що корисно для неї. Авторитет, який дозволяє дитині засвоїти основні заборони, пов’язані із соціальним розвитком. Розчарування є необхідним досвідом у підготовці дитини до життя в суспільстві, вона повинна навчитися відмовлятися від негайного задоволення своїх бажань.
Зіткнувшись з дитиною, яка день у день намагається отримати незалежність, зберігає і розвиває свою особистість, буває важко зрозуміти, що робити далі. На жаль не має єдиного правила у сфері виховання; найчастіше питання стосуються спілкування і рівноваги.
Авторитет
Дитина повинна бути керованою: вона не повинна ігнорувати все, що корисно для неї. Авторитет, який дозволяє дитині засвоїти основні заборони, пов’язані із соціальним розвитком. Розчарування є необхідним досвідом у підготовці дитини до життя в суспільстві, вона повинна навчитися відмовлятися від негайного задоволення своїх бажань.
Крім того слід засвоїти, що авторитет і любов повинні бути послідовні: одне випливає з іншого.Насправді, якщо ви любите свою дитину ви повинні їй дещо забороняти, для її власного ж добробуту і безпеки у майбутньому. Ставлення перешкод на шляху дитини це також допоможе в майбутньому: дитина буде завойовувати вашу довіру і це добре вплине на її власну автономію.
Без вашого авторитету дитина може відчувати себе забутою, непотрібною.
Як здійснювати свій авторитет?
Найважливішим елементом авторитету є спілкування. Пряма заборона без пояснення причин немає жодного сенсу для дитини, вона може бути не тільки непотрібною, а й шкідливою. Важливо пояснити просто і ясно, чому ви забороняєте дитині деякі речі.
Не менш важливим є те, щоб батьки знаходились у злагоді між собою: якщо дитина буде чути “так” з одного боку і “ні” з іншого вона ніколи не послухається і стане грати на вашій незгоді. Ваш авторитет повинен бути послідовним, адже ви батьки і ви встановлюєте певні правила для вашої дитини. І пам’ятайте, що ви є прикладом поведінки для дитини.
Тим не менш, важливо залишати дитині простір для дій.
Не треба обкладати дитину зростаючим числом заборон – вона має отримувати свій власний досвід, вчитися на своїх помилках. Нарешті не слід плутати авторитет з авторитаризмом. Ви стали авторитарними, якщо вселяєте почуття страху, якщо ваші вказівки є нелогічними, заборони несправедливими, якщо ви забороняєте дитині будь-які прояви її настрою або душевного стану.
Чи можна виховати покаранням ?
Чому дорослі так часто кричать на своїх дітей і дають ляпанців?
У більшості випадків це відбувається тоді, коли батьки втрачають терпіння, втомлюються на роботі, відчувають себе в розпачі. Часом вони можуть надавати дитині ляпанців тільки тому, що вже кілька разів повторили їй, що щось робити не можна, а дитина цього поки не зрозуміла. Всі батьки знають, як буває прикро, коли діти їх не слухаються. Але, тим не менш, навіть легкі ляпанці - не вихід із ситуації.
Як переживають покарання діти в залежності від типу темпераменту?
З вичайно, кожна дитина - індивідуальна, зі своїми думками, особливостями і генами, тому важко сказати, як кожен малюк переживає те чи інше покарання. Але зате відомо, що всі люди, і відповідно діти теж, діляться на 4 категорії, а точніше мають 4 типи темпераменту: холерики, сангвініки, флегматики і меланхоліки.
Холерикам і сангвінікам властива підвищена збудливість, тому будь-який прояв фізичного насильства, а також крики вони сприймають вкрай вороже. Діти з таким темпераментом бунтують і протестують, доводячи свою правоту і невинність. З такими дітьми треба вміти бути спокійним і терплячим.
Флегматики відрізняються спокоєм, витриманістю, повільною зміною настрою, мало спілкуються. Тому через подібні покарання і зриви батьків можуть образитися і втратити будь-яке бажання з ними спілкуватися, а, можуть, і не сприймати взагалі, мовляв, кричить, ну і нехай собі кричить.
Меланхоліки ж, навпаки, дуже ранимі й чутливі. Будь-яке покарання вони беруть близько до серця, тому можуть замкнутися в собі і, як і флегматики, втратити бажання спілкуватися з батьками.
До меланхоліків і флегматиків потрібно ставитися з розумінням і турботою, інакше вони просто зів'януть.
Темперамент необхідно враховувати при вихованні дитини, але є ще один найважливіший критерій - вік!
У віці до 1,5 року ні в якій формі дитина не повинна бачити вашу агресію. Це поки що повністю залежна від вас істота, у якої крик - єдиний спосіб зв'язку із зовнішнім світом. Зрозуміло, що мамі, яка не спала кілька ночей, вже не вистачає ніяких нервів. Але існує багато способів, завдяки яким можна трохи заспокоїтися. Наприклад, якщо дитина кричить кілька годин і ви марно намагаєтеся її заспокоїти, а нерви вже на межі, вийдіть з кімнати на декілька хвилин, покидайте речами, покричіть, поламайте олівці, попідкидайте м'ячик, головне, робіть це подалі від дитини. Ось побачите – стане легше!
Ще один хороший психологічний спосіб бути спокійнішим – не налаштовувати себе на те, що в цей день у вас буде хоча б годинка вільного часу для себе. Навпаки, думайте про те, що сьогодні весь ваш час піде на дитину, тоді раптове затишшя в дитячому ліжечку буде здаватися справжнім святом!
У віці 1,5-3 років у дитини формується концепція «Я сам», тому придушення якої-небудь дитячої активності і самостійності ляпанцями і криками не принесе ніяких позитивних результатів. У цьому віці дитині потрібно починати пояснювати, що добре, а що погано. При цьому важливо бути готовим до того, що вона не відразу все це сприйме. З малюком треба розмовляти, розставляючи все по поличках. Якщо ж Ви не в силах відмовитися від покарань, головне, щоб вони не були систематичними, інакше дитина почне сприймати ляпаси і окрики як прикру, але неминучу частину життя і перестане на них реагувати. Найкраще покарання для цього віку - ігнорування, залишення його на самоті, маніпуляція тоном (але не криком), позбавлення якого-небудь задоволення. Але ці позбавлення не повинен бути на шкоду дитині, тобто його не можна позбавляти корисних фруктів та інших необхідних продуктів харчування, не можна позбавляти корисних прогулянок на повітрі і т.д.
А взагалі, у цьому віці для дітей характерна не розвинена короткочасна пам'ять, тому самий легкий і надійний спосіб уникнути будь-якого покарання - перевести нескінченний потік енергії дитини в інше русло, простіше кажучи, відвернути його! Наприклад, прийшли Ви в гості, а, цікава до всього нового, дитина відразу починає вередувати і розкидати чужі іграшки. Руки так і чешуться, але нічого, зберіться, заспокойтеся, підійдіть до малюка і запропонуйте намалювати різнобарвного бегемота або пограти з красивою іграшкою. Захопившись новими турботами, він вже забуде, що творив кілька хвилин тому.
У віці від 3 до 6 років дитина вже відрізняє хороше від поганого. Як правило, саме в цей період батькам здається найлегшим способом - відлупцювати її. Хоча насправді найефективнішим способом є розмови. У цьому віці теж можна використовувати такі покарання, як позбавлення дитини задоволення й ігнорування, а також залишення на самоті. Особливо боязнь дитини залишатися одному загострюється в старшому дошкільному віці (5-6 років).
Але ні в якому віці дитину не можна бити!
Б’ючи дитину, ми як би говоримо їй, «я сильна, а ти слабка ». І, дійсно, ми ж не б'ємо дорослих людей, які можуть і здачі дати, хоча вони частенько ведуть себе нітрохи не краще самої примхливої дитини? З кожним малюком можна знайти спільну мову, а застосування сили - найлегший вихід з положення, який, до речі, може мати досить серйозні наслідки. Найелементарніші з них полягають у тому, що дитина починає ображатися, втрачаючи довіру і повагу до дорослого. Так, вона буде його боятися, може навіть, буде слухатися, але авторитет батька в його очах стрімко впаде.
До речі, до будь-якого фізичного застосування сили у багатьох дітей виробляється внутрішній протест , що може викликати відчуття того, що її не люблять. До того ж, навіть невинні ляпанці можуть кровожерливо упитися в пам'ять на все життя: «Мене батько в дитинстві разів 10 максимум сильно шльопав по попі рукою. Ці рази в'їлися в пам'ять. Незважаючи на відсутність синців і подряпин, а також на те, що мій батько був ангелом в порівнянні з абсолютною більшістю інших батьків, образа в мене залишилася на все життя. А також пекуча ненависть до подібних батьків».
А чи багато хто знає, що, якщо бити маленьку дитину за «погані» слова по губах, у неї може загальмуватися мовленнєвий розвиток; якщо бити за певні дії – буде пригнічуватися рухова активність і творча діяльність.
«Відхід від реальності» - ще один варіант несприятливого розвитку, характерний, до речі, для флегматиків і меланхоліків. Такі діти зазвичай малопомітні, побоюються викликати несхвалення своєю поведінкою, прагнучи до виконання вимог дорослих. Не досягаючи істотних успіхів у навчанні, вони «випадають» з процесу навчання на уроці і постійно витають у хмарах. Наприклад, 6-річна дівчинка не виконала на уроці ні одного завдання. «Що ж ти робила на заняттях?» - запитує її мама. «Літала на літаку в Африку». У мріях і фантазіях дитина як би ховається від жорстокої реальності, отримуючи там відсутнє їй визнання. Що ж далі? За гальмуванням подібних процесів, звичайно, настане гальмування і розумового розвитку. Внаслідок цього, а також того, що батьки її «не люблять», у дитини може сформуватися комплекс неповноцінності. Дитина може стати пасивною, замкнутою, тривожною. А тривожність, як відомо з вікової психології, може стати особистісною особливістю.
Висока тривожність здобуває стійкість при великій кількості зауважень та інших негативних закидів з боку дорослих. Якщо пережиті дитиною тимчасові труднощі дратують дорослих, виникає тривожність, страх зробити щось погано, неправильно. Намагаючись уникнути цих жахливих почуттів і невдоволення батьків, дитина починає брехати, і брехня стає для неї чимось вигідним і стабільним.
Але це ще квіточки! Є діти, які чудово розуміють, що, розпускаючи руки, зриваючись і кричачи на дитину, батьки демонструють свою слабкість і визнають свою обмеженість, бездарність і некомпетентність. Тут в дитині починає розвиватися негативізм. Негативізм - це бажання дитини зробити все навпаки, аби «насолити» батькам. Дитина навіть здатна чинити всупереч своїм бажанням. Негативізм вибірковий. Тобто дитина ігнорує вимоги тільки того члена родини, відношення якого його не влаштовує.
Ще одна жахлива якість, здатна проявитися у дитини – норовистість . Зазвичай дитяча норовистість спрямована проти усієї сформованої системи відносин і прийнятих в сім'ї норм виховання, а не проти конкретного дорослого. І, якщо батьки виростили в своїй маленькій істоті негативізм і норовистість, то ніякі крики, шльопання, навіть побої не змінять поведінку дитини, а будуть тільки ще сильніше заохочувати до ворожих дій.
Мабуть, з фізичними покараннями все зрозуміло, а чи можна кричати на дітей?
Якщо постійно кричати на дітей, у них може виробитися певна захисна реакція . Або дитина буде робити розуміючі очі і піддакувати, пропускаючи весь сенс слів повз вуха, щоб швидше ці крики закінчилися, або знову ж таки прокинеться негативізм, і дитина буде кричати у відповідь і робити тільки гірше.
Ще один великий мінус крику - це нездатність дитини усвідомити свою провину. Вона, звичайно, можливо не буде повторювати свою помилку за яку на неї накричали, але не тому, що це погано, а тому, що її можуть за це насварити ще раз. По можливості, підвищувати голос на дитину слід тільки у виняткових випадках. Наприклад, щоб уберегти її від небезпеки: «Стій, машина!» Головне – не кричати постійно, інакше ви виховаєте, з одного боку, невротика, а з іншого, абсолютно некеровану особистість. Адже, після того як дитина звикне до постійних окриків, на неї не можна буде подіяти ні криком, ні лайкою, ні яким іншим способом.
Найбільший недолік брутального ставлення до дітей – звикання. Всім людям властиво звикати, і тому, якщо постійно кричати на дитину і давати їй ляпасів, вона просто-напросто до цього звикне настільки, що зовсім перестане сприймати звичайні вербальні зауваження.
На закінчення рядки одного автора: «Батьківська влада… Яка вона жахлива і яка небезпечна. Ми можемо управляти з її допомогою. Ми можемо змусити дітей плакати, ми можемо змусити їх погоджуватися. Ми можемо змусити їх зневажати нас і ненавидіти себе. Ми можемо карати і бити їх, використовуючи свою владу. Ми можемо випатрати їхні юні душі, можемо повністю перевернути їх, увігнати в емоційний шок. Ах, які чудові речі може зробити влада! Але ніяка влада не може змусити дитину творити і розвиватися, більше того, вона за визначенням не може зробити дитину щасливою і процвітаючою. І, головне, – вона не може змусити дітей любити нас.
Чи думали Ви коли-небудь про поділ влади між батьками і дітьми? Уявіть собі, що у вас немає грошей. Що у вас немає друзів, які мають владу. Уявіть собі, що вам ніде жити, окрім як там, де скажуть вам жити наділені владою. Уявіть, що ви не можете їсти до того, як вам дозволять, або йти спати, поки вам не накажуть. Що ви повинні питати, що вам надягати і отримувати дозвіл, щоб вийти на вулицю. І якщо ви розсердите наділеного владою, він має право ображати вас, принижувати і навіть бити ... Ви в пастці і можете тільки приймати таке життя як даність. Це і є нерівність сили, яка існує між батьками і дітьми. Якщо постійно застосовувати до дитини владу, наслідки будуть згубні. Як тільки дитина відчує себе досить дорослою, щоб заперечити у відповідь, почнеться війна, причини якої батьки не зрозуміють – адже вони ж все робили в інтересах дитини! Хіба вони не віддали все, що могли, хіба не всім пожертвували, хіба не допомагали порадами і не переживали, доводячи себе до серцевих нападів? Але для дитини все це було гнобленням. А зараз дитина достатньо виросла, щоб застосувати свою власну силу для образ, підігрітих стримуваною енергією тих років, коли вона була безправною і повинна була придушувати свій гнів. Все вирветься назовні з ненавистю і обуренням, що зберігалося в пам'яті, як щуряча отрута в погребі. Єдині ліки для батьків – стати на бік дитини, знайти аргументи на її користь і назавжди покласти край війні ».
